хвіть
ХВІТЬ, виг., розм.
1. Те саме, що фіть.
– А де гроші? – Хвіть! – свиснув Іван (Сл. Б. Грінченка).
2. у знач. пред. Те саме, що хвать.
Хвіть відра! – і собі побігла по воду (Сл. Б. Грінченка);
// Уживається для позначення швидкого, різкого руху, удару.
– Що ж я верзу?.. кажи: що? – сучиться п'яний .. – Одчепись, сатано!.. – Бий, кажу!.. – кричить перший та хвіть другого по пиці... (Панас Мирний);
Скинув повстяники з ніг та так, не роздягаючися, з халатом і ліг. А вона – тілько хвіть! – уже й коцем прикрила (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)