хвіть
ХВІТЬ, виг., розм.
1. Те саме, що фіть.
— А де гроші? — Хвіть! — свиснув Іван (Сл. Гр.).
2. у знач. присудк. сл. Те саме, що хвать.
Хвіть відра! — і собі побігла по воду (Сл. Гр.);
// Уживається для позначення швидкого, різкого руху, удару.
— Що ж я верзу?.. кажи: що? — сучиться п’яний.. — Одчепись, сатано!..— Бий, кажу!..— кричить перший та хвіть другого по пиці… (Мирний, II, 1954, 195);
Скинув повстяники з ніг та так, не роздягаючися, з халатом і ліг. А вона — тілько хвіть! — уже й коцем прикрила (Мирний, IV, 1955, 355).
Словник української мови (СУМ-11)