хекання
ХЕ́КАННЯ, я, с.
Дія за знач. хе́кати і звуки, утворювані цією дією.
Їм часом здавалось, що вони чують чийсь хід потайний, глухе гупання барди, хекання втомлених грудей (М. Коцюбинський);
Вже він чує хекання собаки, який суне на животі за ним слідом (Ю. Яновський);
Хекання, сопів'я й брезкіт [брязкіт] щабель віддавався в дзвонах, і було враження, що хекають і сопуть дзвони (М. Вінграновський).
Словник української мови (СУМ-20)