хекнути
ХЕ́КНУТИ, ну, неш, док., розм.
Однокр. до хе́кати 2.
А як би так, щоб їх [грошей] зовсім не було?.. – Хе! – хекнув Яків: – А чи гірше б воно було? чи краще? Як ти скажеш, Бороше? (Панас Мирний);
– Гех, – хекнув Хома, розмахуючись з-за плеча. Сокира впилася в дерево (О. Гончар);
Соя помовчав, зважуючи, чи переконливі його слова, ударив кілька разів кайлом у землю, відвалив брилу ґрунту і, хекнувши, розбив її на дрібні шматочки (Д. Ткач);
Іван хекнув, засміявся (М. Стельмах);
// безос.
Ніздрі Петру зарухались, він потяг у легені повітря, видихнув, аж хекнуло, наче ковальський міх (М. Чабанівський).
Словник української мови (СУМ-20)