хекнути
ХЕ́КНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до хе́кати 2.
— А як би так, щоб їх [грошей] зовсім не було?.. — Хе! — хекнув Яків: — А чи гірше б воно було? чи краще? Як ти скажеш, Бороше? (Мирний, І, 1954, 277);
— Гех,— хекнув Хома, розмахуючись з-за плеча. Сокира впилася в дерево (Гончар, III, 1959, 226);
Соя помовчав, зважуючи, чи переконливі його слова, ударив кілька разів кайлом у землю, відвалив брилу грунту і, хекнувши, розбив її на дрібні шматочки (Ткач, Плем’я.., 1961, 49);
Іван хекнув, засміявся (Стельмах, II, 1962, 235);
// безос.
Ніздрі Петру зарухались, він потяг у легені повітря, видихнув, аж хекнуло, наче ковальський міх (Чаб., Балкан. весна, 1960, 8).
Словник української мови (СУМ-11)