хижка
ХИ́ЖКА, и, ж.
Зменш.-пестл. до хи́жа.
Мелашка завешталась по хаті, зняла з кілків ночви, винесла в сіни й пішла в хижку за борошном (І. Нечуй-Левицький);
Мати поставила на столі борщ, пішла в хижку і дістала з бодні велику четвертину сала (О. Донченко);
Комендантова кімната була аж у кінці коридора на першому поверсі. Власне, й не кімната, а така собі чотирикутна хижка, одну з стін якої займало велике вікно (П. Загребельний);
Жила удова з дітьми у хатці, – навіть би й хаткою узивати не годилося – хижкою (Марко Вовчок);
[Мавка:] Курінь поставите? [Лукаш:] Ні, може, хижку, а може, й цілу хату (Леся Українка);
Збереглись від минулого тільки окремі ветхі хижки та буйні вишневі і яблуневі сади (Л. Дмитерко);
Ліворуч від гавані під зеленим віттям папайї .. на березі тихої лагуни причаїлося кілька критих банановим і пальмовим гіллям хижок (з наук.-попул. літ.);
Земляночку викопав Марко під самим дубом, і його коріння розходилось, неначе крокви і лати, і підпирало землю; з дупла проходила оддушина і освіщала [освітлювала] підземну хижку (О. Стороженко);
Я сиділа на призьбі, під стріхою хижки, прислухаючись до кожного шороху літньої ночі (В. Дрозд);
А як побачив сестру Оксану з дитям на руках на порозі хижки над яром, кинувся до неї, наче тонув і землі раптом торкнувся (В. Дрозд);
// Прибудова в житловому будинку.
Біля хижки (він сам прибудовував ту хижку до .. стіни будинку, сам укривав її шифером) незнайомий чоловік .. рубав дрова (П. Дорошко).
Словник української мови (СУМ-20)