хиріти
ХИ́РІ́ТИ, хи́рі́ю, хи́рі́єш, недок.
1. Бути хворобливим; кволим; кволіти, хворіти, хлянути.
Стоїть село. Невесело. На горі палати Почорніли. Князь хиріє, Нездужає встати (Т. Шевченко);
[Конон:] Робочих рук сила, а робота не завжди знаходиться.., а від того недоїдають, ходять у руб'ї та в дранті, хиріють і загибають (М. Кропивницький);
Через два роки .. такий з нього гарний хлопець став, що кому не скажеш, що це той плакса, що хирів, то й віри не йме (О. Стороженко);
Здоров'я своє звела, хирію (Ганна Барвінок);
// Погано рости (про рослини); в'янути, засихати.
Так без роси, на спеці у пустині І хиріє, і в'яне вутлий цвіт! (М. Старицький);
Навколо жовтіє-таки, хиріє зелень (Іван Ле).
2. перен. Бути у стані загального погіршення; ставати занедбаним, занепадати.
Робота хиріла, не розгорнувшись, завмирала (Я. Качура);
// Вести малозмістовне, безрадісне, пусте життя.
Мандрівники кидали промінь свідомості у глухі закутки краю .. Молода їх жвавість підбадьорювала ту нечисленну інтелігенцію, що хиріла по селах без культурного товариства (В. Самійленко).
Словник української мови (СУМ-20)