хитрувати
ХИТРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Виявляти хитрощі, здійснювати щось ухильним способом, нерідко обманним шляхом; лисичити.
Китаєць хитрував: удавав із себе кволого й знеможеного, тільки захищався, не нападаючи, і все хотів опинитися близько до мене, щоб пустити в діло ножа (Ю. Яновський);
– Так поїдем до батька Палилюльки? – Правду сказати, і сам не знаю, що робити. Нюхом чую: хитрує батько; отаманує в кількох селах і вичікує, а чия зверху буде (М. Стельмах);
– Я багато хитрував, здобуваючи запрошення на концерт (В. Собко);
Він заводив знайомства, менжував і хитрував, аби тільки його бійці були добре нагодовані, зразково споряджені, вдосталь постачені боєприпасами (О. Гончар).
2. Міркувати над чим-небудь у пошуках нового, незвичайного; мудрувати.
На тичках виноград висить, Густесенько, аж тички нахиляє .. Та от біда яка: відкіль вона [Лисиця] не гляне, Де не зопнеться – не достане; Облизує роток – Хоч би десяток ягідок. – Бач, – каже, – люди як хитрують (Л. Глібов);
Вони [штабісти] на все були готові У цей тривожний грізний час. .. Чи хитрувати ніч над планом, Чи віч-на-віч з ворожим станом Зустрітися (В. Бичко).
Словник української мови (СУМ-20)