хихотати
ХИХОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ХИХОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм.
Голосно сміятися; реготати, гигикати.
Кларетта підвелася. В машині лунали приглушені голоси й сміх. Сміялися німці, але їй здалося, що то хихоче Беніто (П. Загребельний);
Курбала хихотів щасливим юнацьким сміхом і часом ляскав по плечах Кирила (Олесь Досвітній);
// перен. Насміхатися, глузувати з кого-небудь.
* Образно. Через якусь хвилину Давидові здається, що місяць раптом роздвоюється, а зорі почали товктися, підстрибувати, немов золота комашня. От і любуйся ними, коли навіть вони хихочуть з чоловіка (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)