хляпати
ХЛЯ́ПАТИ, аю, аєш, недок.
1. чим. Утворювати глухий короткий звук, ударяючись, стукаючи об що-небудь.
Вітер хляпав відчиненою кватиркою (П. Автомонов);
// Ляскати, злегка стукатим, зачиняючись (про двері).
Чути, як вхідні двері десь там далеко в кінці коридора хляпають і Шевченко, наближаючись, щедрує (П. Тичина);
// Кидаючи щось, ударяючи по чомусь, видаючи глухий короткий звук.
Хляпнути папкою по столі (П. Автомонов);
// Опускати й піднімати (вуха).
Забавно було дивитись, як Нептун [собака] на бігу хляпав обвислим вухом і тріпав білу поноску під чорним холодним носом (М. Коцюбинський);
// Під час ходіння відставати від ніг (про взуття, підкову).
Старий все прискорював ходу, все нижче нахиляв голову .. Великі, просторі калоші хляпали на ногах (Ю. Бедзик);
Чоботи зсохлися і не налазили. Тоді Явдоха кинула старі калоші із солом'яними устілками. Павло підв'язав їх мотуззям, щоб не хляпали (Григорій Тютюнник);
– На передній лівій нозі коня хляпала підкова, – показує Іван Панасович на чітко окреслений слід (М. Стельмах).
2. кого. Бити чимсь гнучким, шмагати; хльоскати.
Стьонжечка [стьожечка] у мойому капорі .. хляпала мене по лицю (Ганна Барвінок).
3. Те саме, що хлю́пати 2.
Чим далі, тим ставало грузькіше, і вже у багатьох солдатів хляпало у чоботях (В. Большак);
Хляпала діжа, Параска місила круте тісто (К. Гордієнко);
Уже смеркалося, коли заготівельники вийшли на шосе .. Накрапав дощ. Хляпали мокрі чоботи (П. Автомонов).
4. Сильно, безперервно текти.
Надворі свистав вітер та хляпав рясний дощ (І. Франко);
// безос.
Тут усе хляпає, але хтось ловить хвилини помежи дощем і таки бігає трошки (Леся Українка);
Нудилася [Маруся], місця собі не знаходила, коли вдень був дощ, хляпало зрання і не було найменшої можливості вийти з хати (Г. Хоткевич).
5. що і без дод., діал. Говорити щось недоречне, нерозумне.
– Адже ми змовилися задержати в тайні прощальний вечір, аби зробити директорові несподіванку, а ти як зачнеш хляпати, то директор дізнається (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)