хляпати

ХЛЯ́ПАТИ, аю, аєш, недок.

1. чим. Утворювати глухий короткий звук, ударяючись, стукаючи об що-небудь.

Вітер хляпав відчиненою кватиркою (П. Автомонов);

// Ляскати, злегка стукатим, зачиняючись (про двері).

Чути, як вхідні двері десь там далеко в кінці коридора хляпають і Шевченко, наближаючись, щедрує (П. Тичина);

// Кидаючи щось, ударяючи по чомусь, видаючи глухий короткий звук.

Хляпнути папкою по столі (П. Автомонов);

// Опускати й піднімати (вуха).

Забавно було дивитись, як Нептун [собака] на бігу хляпав обвислим вухом і тріпав білу поноску під чорним холодним носом (М. Коцюбинський);

// Під час ходіння відставати від ніг (про взуття, підкову).

Старий все прискорював ходу, все нижче нахиляв голову .. Великі, просторі калоші хляпали на ногах (Ю. Бедзик);

Чоботи зсохлися і не налазили. Тоді Явдоха кинула старі калоші із солом'яними устілками. Павло підв'язав їх мотуззям, щоб не хляпали (Григорій Тютюнник);

– На передній лівій нозі коня хляпала підкова, – показує Іван Панасович на чітко окреслений слід (М. Стельмах).

2. кого. Бити чимсь гнучким, шмагати; хльоскати.

Стьонжечка [стьожечка] у мойому капорі .. хляпала мене по лицю (Ганна Барвінок).

3. Те саме, що хлю́пати 2.

Чим далі, тим ставало грузькіше, і вже у багатьох солдатів хляпало у чоботях (В. Большак);

Хляпала діжа, Параска місила круте тісто (К. Гордієнко);

Уже смеркалося, коли заготівельники вийшли на шосе .. Накрапав дощ. Хляпали мокрі чоботи (П. Автомонов).

4. Сильно, безперервно текти.

Надворі свистав вітер та хляпав рясний дощ (І. Франко);

// безос.

Тут усе хляпає, але хтось ловить хвилини помежи дощем і таки бігає трошки (Леся Українка);

Нудилася [Маруся], місця собі не знаходила, коли вдень був дощ, хляпало зрання і не було найменшої можливості вийти з хати (Г. Хоткевич).

5. що і без дод., діал. Говорити щось недоречне, нерозумне.

– Адже ми змовилися задержати в тайні прощальний вечір, аби зробити директорові несподіванку, а ти як зачнеш хляпати, то директор дізнається (Л. Мартович).