хляпати

ХЛЯ́ПАТИ, аю, аєш, недок., розм.

1. неперех. Утворювати глухий короткий звук, ударяючись, стукаючи об що-небудь;

// Ляскати, зачиняючись (про двері).

Чути, як вхідні двері десь там далеко в кінці коридора хляпають і Шевченко, наближаючись, щедрує (Тич., Вибр., 1945, 326);

// Кидати що-небудь, ударяти по чомусь, видаючи глухий короткий звук; ляскати;

// Опускати й піднімати (вуха).

Забавно було дивитись, як Нептун на бігу хляпав обвислим вухом і тріпав білу поноску під чорним холодним носом (Коцюб., II, 1955, 389);

// Під час ходіння відставати від ніг (про взуття, підкову).

Старий все прискорював ходу, все нижче нахиляв голову.. Великі, просторі калоші хляпали на ногах (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 187);

Чоботи зсохлися і не налазили. Тоді Явдоха кинула старі калоші із солом’яними устілками. Павло піде’язав їх мотуззям, щоб не хляпали (Тют., Вир, 1964, 368);

— На передній лівій нозі коня хляпала підкова,— показує Іван Панасович на чітко окреслений слід (Стельмах, І, 1962, 215).

◊ Ву́хами хля́пати див. ву́хо.

2. перех. Бити чимсь гнучким; шмагати (про щось гнучке); хльоскати.

Стьонжечка [стьожечка] у мойому капорі.. хляпала мене по лицю (Барв., Опов.., 1902, 21).

3. неперех. Те саме, що хлю́пати 1.

Хляпала діжа, Параска місила круте тісто (Горд., II, 1959, 345);

Уже смеркалося, коли заготівельники вийшли на шосе.. Накрапав дощ. Хляпали мокрі чоботи (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 435).

4. неперех. Те само, що ли́ти 2.

Надворі свистав вітер та хляпав рясний дощ (Фр., VIII, 1952, 358);

// безос.

Тут усе хляпає, але хтось ловить хвилини помежи дощем і таки бігає трошки (Л. Укр., V, 1956, 350);

Нудилася [Маруся], місця собі не знаходила, коли вдень був дощ, хляпало зрання і не було найменшої можливості вийти з хати (Хотк., II, 1966, 80).

5. перех. і без додатка, діал. Говорити щось недоречне, нерозумне.

— Адже ми змовилися задержати в тайні прощальний вечір, аби зробити директорові несподіванку, а ти як зачнеш хляпати, то директор дізнається (Март., Тв., 1954, 193).