хмикати
ХМИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
Вимовляти “хм”, виражаючи іронію, здивування, глузування, досаду, сумнів і т. ін.
Він [голова зборів] підтакував, ухвально кивав головою, компетентно хмикав і орлом позирав навкруги (Ю. Смолич);
– Зроби милість, допусти до нього [пана] або поклич. – Так і покличу! Завтра з мішечком, – презирливо хмикає Никанор (М. Стельмах);
Вона не тільки чистенько одягалася, але в такому порядку тримала папери на столі і в шафі, що Ауер, спостерігаючи цю акуратність, тільки задоволено хмикав (А. Хижняк);
Вусате обличчя обертається за співчуттям до Плачинди, але той тільки невиразно хмикає: мовляв кожен по-своєму господарює (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)