холка
ХО́ЛКА, и, ж.
Підвищення, горбок у місці переходу шиї тварини (коня, вола та ін.) в хребет.
Вершник увесь час упирався руками в холку, щоб не потовкти собі тіла і не злетіти через голову (І. Микитенко);
Руки йому [Іванові Сіркові] налилися свинцем, і сам був неначе із свинцю, аж кінь, здавалорся прогнувся й довго не слухався його, притиснув вуха й здригав на холці шкірою (Ю. Мушкетик);
// Грива, що росте на цьому місці.
Хвацько, немовби справжній вершник, сидів Сашко на незагнузданому коні, ніжно погладжував йому холку (Л. Юхвід).
Словник української мови (СУМ-20)