холка
ХО́ЛКА, и, ж. Підвищення, горбок у місці переходу шиї тварини (коня, вола та ін.) в хребет.
Вершник увесь час упирався руками в холку, щоб не потовкти собі тіла і не злетіти через голову (Мик., II, 1957, 524);
// Грива, що росте на цьому місці.
Хвацько, немовби справжній вершник, сидів Сашко на незагнузданому коні, ніжно погладжував йому холку (Юхвід, Оля, 1959, 16).
◊ Ми́лити хо́лку див. ми́лити.
Словник української мови (СУМ-11)