хорувати
ХОРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., діал.
Хворіти.
Кажуть люди та говорять, що я ся малюю, Моє личко тим-то й файне, що я не хорую (з народної пісні);
Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати (Номис);
По морі ми пливли без злих пригод, Лиш хорував погано весь народ (І. Франко);
Янас занедужав. Він і раніше хорував, але ходив, а ось від того часу, як вночі заливала його кров, він вже не підводився з ліжка (Мирослав Ірчан);
* Образно. Органіст уже встиг вилічити [вилікувати] клавіші, але струни ще хорували й хрипіли (І. Нечуй-Левицький);
// на що. Мати якусь хворобу, недугу.
Хтось .. на велике безсоння хорував, і бронхіт мав (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)