хорувати
ХОРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., діал. Хворіти.
Кажуть люди та говорять, що я ся малюю, Моє личко тим-то й файне, що я не хорую (Коломийки, 1969, 181);
По морі ми пливли без злих пригод, Лиш хорував погано весь народ (Фр., XI, 1952, 140);
*Образно. Органіст уже встиг вилічити клавіші, але струни ще хорували й хрипіли (Н.-Лев., III, 1956, 222);
// на що. Мати якусь хворобу, недугу.
Хтось.. на велике безсоння хорував, і бронхіт мав (Л. Укр., V, 1956, 407).
Словник української мови (СУМ-11)