хрипіти
ХРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. хрипля́ть; недок.
1. Видавати горлом хрипкі звуки.
Бабу Оришку знову кашель напав, і, тяжко хрипучи, грузько спльовуючи, вона почала одкашлюватись (Панас Мирний);
Поставив [Юрчик] Марусю на ноги, а сам, як підрізаний дуб, повалився на землю. Хрипів так, що земля, здавалося, хитається, і от гине, ну, гине зараз тут же чоловік (Г. Хоткевич);
У горлі йому щось булькало, він хрипів, захлинався (С. Журахович);
Після вигуків здивування запанувала глибока тиша. І в цій тиші ясно було чути, як хрипить і схлипує дитина (О. Донченко);
Змій кривавим потом вкрився, Важко дише і хрипить (Л. Первомайський);
// перев. безос., в чому, чим. Про хрипи в грудях, горлі.
Як хрипить у грудях, не буть йому в людях (прислів'я);
Кашель угамувався, хоч у грудях все-таки сопло, хрипіло (Панас Мирний);
Потім почав [пілот] марити, слова мішалися з стогоном, в грудях його все зловісніше булькало, хрипіло. Рожева піна виступила на губах (Ю. Бедзик);
Огоньков схопився, став борсатися, кричав, просився, щоб його пустили додому, нахвалявся, хрипів грудьми (Григорій Тютюнник);
// Видавати звуки, схожі на хрип (про предмети).
Великий дзвін хрипів, неначе стара розбита сковорода (І. Нечуй-Левицький);
Інколи вони [дзиґарі] починали хрипіти, але зіпсовані дзвоники не дзвонили (О. Полторацький);
Десь на лівому фланзі зметнулись в небо пружні хвости комети “катюш”.. – Лунко, – каже капітан Чумаченко. – На хорошу погоду. Отак заводські гудки у нас над Дніпром: на дощ – хриплять, а на добру погоду – співають лунко (О. Гончар).
2. Мати в голосі хрипоту, видавати замість слів, співу, крику хрип.
Дяк – ні до бога, ні до людей: хрипить, кувікає та вищить на криласі та ще й плює через крилас на громаду (І. Нечуй-Левицький);
Так, вона любила школу, любила свою роботу, при якій втрачала голос, хрипіла (М. Коцюбинський);
Цигуля з Юхимом кинулись до сарая й витягли Невкипілого. Він бився в руках і не міг крикнути, лише хрипів, зціпивши зуби (А. Головко);
// Звучати хрипко, бути хрипким (про голос).
Раптом Естерка серед дзвонів почула щось інше. Спочатку як тихий плач, а далі мов виття вітру. З часом ті згуки грубшали, хрипіли, оберталися в рик (М. Коцюбинський);
Голос вірно і правдиво служив мені і в ролях, і в концертах. В комедіях він хрипів, гарчав, присвистував і часом робився тоненьким тенорком (з мемуарної літ.).
3. що і без прям. дод. Говорити, кричати, співати хрипко, хрипким голосом.
– Га? що кажеш? – хрипів грек, намагаючись перекричати шум прибою (М. Коцюбинський);
З чола дзюрчала кров і заливала очі. А Василь розривав на грудях сорочку і щось хрипів (Мирослав Ірчан);
– Давай! – хрипить старшина, оглядаючись і підганяючи носіїв (О. Гончар);
Бер ураз визвірився на мене своїми великими, запаленими безсонням очима і голосом, повним ненависті й дивного переляку, хрипить: – К чор-р-рту! .. Я не піду ні на яку провокацію... (П. Колесник);
* Образно. Мертва земля, Наче раб у темниці, Спрагло хрипить: – Води! (Л. Первомайський);
// Хрипко, невиразно звучати (про музичні інструменти, радіо і т. ін.).
З правого боку озера, обложившись зеленим очеретом, сидів Василь і щосили дудів у зелену дудку; – дудка ревла-хрипіла (Панас Мирний);
[Самопал:] Грає ще [сопілка]. Стільки в бур'яні пролежала, а ще грає... Правда, трохи .. хрипить... (М. Зарудний);
// Видавати характерні, подібні до хрипу звуки (про тварин).
Пестропера сойка хрипіла в вершках смерек (І. Франко);
Безугавно з писком хрипіли лиски (Олесь Досвітній).
Словник української мови (СУМ-20)