хрипіння
ХРИПІ́ННЯ, я, с.
Дія за знач. хрипі́ти і звуки, утворювані цією дією.
Бліде-бліде висохле лице вирисовувалося на подушці; очі, як і раніш, блищали в глибинах, а з піводкритих уст із силою виривалося хрипіння (Г. Хоткевич);
Це був сохатий. Може, він був поранений, а може, біг дуже здалека, бо спотикався на кожному кроці, і Явдоха чула його моторошне хрипіння (О. Донченко);
* Образно. Народ п'янів од запаху крові, хрипіння смерті, порохового диму (М. Коцюбинський).
(1) З хрипі́нням – те саме, що З хри́пом (див. хрип).
Дорош чув, як тяжко, з хрипінням, сапають бійці, як в страшних, нелюдських зусиллях горбляться мокрі, гарячі спини (Григорій Тютюнник);
Ніч уже за вікном. За вікном темнота. Клим з хрипінням повітря ковтає (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)