хрипіння

ХРИПІ́ННЯ, я, с.

Дія за знач. хрипі́ти і звуки, утворювані цією дією.

Бліде-бліде висохле лице вирисовувалося на подушці; очі, як і раніш, блищали в глибинах, а з піводкритих уст із силою виривалося хрипіння (Г. Хоткевич);

Це був сохатий. Може, він був поранений, а може, біг дуже здалека, бо спотикався на кожному кроці, і Явдоха чула його моторошне хрипіння (О. Донченко);

* Образно. Народ п'янів од запаху крові, хрипіння смерті, порохового диму (М. Коцюбинський).

(1) З хрипі́нням – те саме, що З хри́пом (див. хрип).

Дорош чув, як тяжко, з хрипінням, сапають бійці, як в страшних, нелюдських зусиллях горбляться мокрі, гарячі спини (Григорій Тютюнник);

Ніч уже за вікном. За вікном темнота. Клим з хрипінням повітря ковтає (Л. Первомайський).