хрипіння
ХРИПІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. хрипі́ти і звуки, утворювані цією дією.
Бліде-бліде висохле лице вирисовувалося на подушці; очі, як і раніш, блищали в глибинах, а з піводкритих уст із силою виривалося хрипіння (Хотк., І, 1966, 131);
Це був сохатий. Може, він був поранений, а може, біг дуже здалека, бо спотикався на кожному кроці, і Явдоха чула його моторошне хрипіння (Донч., III, 1956, 57);
*Образно. Народ п’янів од запаху крові, хрипіння смерті, порохового диму (Коцюб., II, 1955, 104).
З хрипі́нням — те саме, що З хри́пом ( див. хрип).
Дорош чув, як тяжко, з хрипінням, сапають бійці, як в страшних, нелюдських зусиллях горбляться мокрі, гарячі спини (Тют., Вир, 1964, 321);
Ніч уже за вікном. За вікном темнота. Клим з хрипінням повітря ковтає (Перв., II, 1958, 279).
Значення в інших словниках
- хрипіння — хрипі́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- хрипіння — [хриеп’ін':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
- хрипіння — ХРИПІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. хрипі́ти і звуки, утворювані цією дією. Бліде-бліде висохле лице вирисовувалося на подушці; очі, як і раніш, блищали в глибинах, а з піводкритих уст із силою виривалося хрипіння (Г. Хоткевич); Це був сохатий. Словник української мови у 20 томах
- хрипіння — -я, с. Дія за знач. хрипіти і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови