хрипіти

ХРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. хрипля́ть; недок.

1. неперех. Видавати горлом хрипкі звуки.

Бабу Оришку знову кашель напав, і, тяжко хрипучи, грузько спльовуючи, вона почала одкашлюватись (Мирний, І, 1954, 239);

Поставив [Юрчик] Марусю на ноги, а сам, як підрізаний дуб, повалився на землю. Хрипів так, що земля, здавалося, хитається, і от гине, ну, гине зараз тут же чоловік (Хотк., II, 1966, 277);

У горлі йому щось булькало, він хрипів, захлинався (Жур., Нам тоді.., 1968, 51);

Після вигуків здивування запанувала глибока тиша. І в цій тиші ясно було чути, як хрипить і схлипує дитина (Донч., III, 1956, 18);

Змій кривавим потом вкрився, Важко дише і хрипить (Перв., Райдуга.., 1960, 171);

// перев. безос. Про хрипи в грудях, горлі.

Як хрипить у грудях, не буть йому в людях (Укр.. присл.., 1955, 150);

Кашель угамувався, хоч у грудях все-таки сопло, хрипіло (Мирний, І, 1954, 305);

Потім почав [пілот] марити, слова мішалися з стогоном, в грудях його все зловісніше булькало, хрипіло. Рожева піна виступила на губах (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 124);

Огоньков схопився, став борсатися, кричав, просився, щоб його пустили додому, нахвалявся, хрипів грудьми (Тют., Вир, 1964, 388);

// Видавати звуки, схожі на хрип (про предмети).

Великий дзвін хрипів, неначе стара розбита сковорода (Н.-Лев., III, 1956, 193);

Інколи вони [дзигарі] починали хрипіти, але зіпсовані дзвоники не дзвонили (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 99);

Десь на лівому фланзі зметнулись в небо пружні хвости комети «катюш»..— Лунко,— каже капітан Чумаченко.— На хорошу погоду. Отак заводські гудки у нас над Дніпром: на дощ — хриплять, а на добру погоду — співають лунко (Гончар, III, 1959, 284).

2. неперех. Мати в голосі хрипоту, видавати замість слів, співу, крику хрип.

Дяк — ні до бога, ні до людей: хрипить, кувікає та вищить на криласі та ще й плює через крилас на громаду (Н.-Лев., IV, 1956, 154);

Так, вона любила школу, любила свою роботу, при якій втрачала голос, хрипіла (Коцюб., І, 1955, 312);

Цигуля з Юхимом кинулись до сарая й витягли Невкипілого. Він бився в руках і не міг крикнути, лише хрипів, зціпивши зуби (Головко, II, 1957, 287);

// Звучати хрипко, бути хрипким (про голос).

Раптом Естерка серед дзвонів почула щось інше. Спочатку як тихий плач, а далі мов виття вітру. З часом ті згуки грубшали, хрипіли, оберталися в рик (Коцюб., II, 1955, 181);

Голос вірно і правдиво служив мені і в ролях, і в концертах. В комедіях він хрипів, гарчав, присвистував і часом робився тоненьким тенорком (Думки про театр, 1955, 129).

3. перех. і неперех. Говорити, кричати, співати хрипко, хрипким голосом.

— Га? що кажеш? — хрипів грек, намагаючись перекричати шум прибою (Коцюб., І, 1955, 391);

З чола дзюрчала кров і заливала очі. А Василь розривав на грудях сорочку і щось хрипів (Ірчан, II, 1958, 60);

— Давай! — хрипить старшина, оглядаючись і підганяючи носіїв (Гончар, Новели, 1954, 20);

Бер ураз визвірився на мене своїми великими, запаленими безсонням очима і голосом, повним ненависті й дивного переляку, хрипить: — К чор-р-рту!.. Я не піду ні на яку провокацію… (Кол., На фронті.., 1959, 64);

*Образно. Мертва земля, Наче раб у темниці, Спрагло хрипить: — Води! (Перв., II, 1958, 36);

// неперех. Хрипко, невиразно звучати (про музичні інструменти, радіо і т. ін.).

З правого боку озера, обложившись зеленим очеретом, сидів Василь і щосили дудів у зелену дудку; — дудка ревла-хрипіла (Мирний, IV, 1955, 23);

[Самопал:] Грає ще [сопілка]. Стільки в бур’яні пролежала, а ще грає… Правда, трохи.. хрипить… (Зар., Антеї, 1962, 267);

// неперех. Видавати характерні, подібні до хрипу звуки (про птахів).

Пестропера сойка хрипіла в вершках смерек (Фр., VI, 1951, 11);

Безугавно з писком хрипіли лиски (Досв., Вибр., 1959, 411).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. хрипіти — хрипі́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. хрипіти — ХРИПІТИ – ХРОПІТИ, ХРОПТИ Хрипіти, -плю, -пиш. 1. неперех. Видавати горлом хрипкі (або схожі на хрипкі) звуки, мати в голосі хрипоту. В горлі йому щось булькало, він хрипів, захлинався (С. Літературне слововживання
  3. хрипіти — див. говорити Словник синонімів Вусика
  4. хрипіти — [хриеп’ітие] -пл'у, -пиш, -пиемо, -пиете, -пл'ат'; нак. -пи, -п'іт' Орфоепічний словник української мови
  5. хрипіти — ХРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. хрипля́ть; недок. 1. Видавати горлом хрипкі звуки. Бабу Оришку знову кашель напав, і, тяжко хрипучи, грузько спльовуючи, вона почала одкашлюватись (Панас Мирний); Поставив [Юрчик] Марусю на ноги, а сам, як підрізаний дуб... Словник української мови у 20 томах
  6. хрипіти — -плю, -пиш; мн. хриплять; недок. 1》 неперех. Видавати горлом хрипкі звуки. || перев. безос. Про хрипи у грудях, горлі. || Видавати звуки, схожі на хрип (про предмети). 2》 неперех. Мати в голосі хрипоту, видавати замість слів, співу, крику хрип. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. хрипіти — ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал. Словник синонімів української мови
  8. хрипіти — Хрипі́ти, -плю́, -пи́ш, -пля́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. хрипіти — Хрипіти, -плю, -пиш гл. Хрипѣть. Хрипить у грудях, не буть мені в людях. Ном. № 13960. Словник української мови Грінченка