хрупнути
ХРУ́ПНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. чим. Однокр. до хру́пати 1, 2.
У руці в Матюхи хрупнув наган – то він курок звів (А. Головко);
Слухали, як тихо дзвеніла жура в хаті, як хтось зітхне, а хтось у тиші хрупне заломленими руками (А. Головко);
– І замісто шийки для сво́єї згуби Крило її [курки] глупе дістала я в зуби. Як хрупну – як крикне дурепа проклята (І. Франко).
2. кого, що, діал. Однокр. до хру́пати 3.
Глянув [Петрик], що той у зшитку пише. Давид його хрупнув олівцем легенько з усміхом по лобі (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)