хрусткий
ХРУСТКИ́Й, а́, е́.
1. Який видає тріск, хрустить; ламкий, крихкий.
– Підемо, – роздратовано урвав його Сагайдачний і рушив по хрустких уламках алебастрових рам, дзеркал і посуду (З. Тулуб);
Він ховає хустку до кишені, підводить очі на провідника, бере з його рук хрустку пачку і, розірвавши пергамент, добуває з неї сухарик (Олесь Досвітній);
* Образно. Не забуду вечора хрусткого, Інею й тоненького льодку, Коли сам я вийшов на дорогу, Ніби вперше на своїм віку (М. Рильський);
Як в темряві усе завмерло! Хрусткий на серці стигне лід, і з неба падають, мов перли, огненні сльози Персеїд (М. Драй-Хмара);
Вони виходять на вулицю у колюче сяйво січневого хрусткого морозу (В. Собко);
Корчмарихи затягли ліжка хрусткими чистими простирадлами (М. Вінграновський).
2. Крихкий, ламкий.
І хоча калюжі уночі ще вкривалися тоненькою, хрусткою кригою.., сонце вдень уже гріло сильно і тепло (В. Собко);
Пробиваючи ціпком хрустку, підрум'янену місяцем скоринку снігу, Степан Васильович бадьоріше прямує до хутора (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)