хукнути
ХУ́КНУТИ, ну, неш, док.
Однокр. до ху́кати.
Хукни ти, моя дружино, У віконечко на скло: Подивись, як замітає Сніг і церкву і село (Я. Щоголів);
– Не весело, не весело... Та й не дуже душно. Гляньте! – І він з силою хукнув у повітря. Біля його рота виріс білий хвіст пари (В. Речмедін);
Він здійняв окуляри й, хукнувши, легенько почав протирати їх хусткою (Олесь Досвітній);
Татош прийшов і хукнув на молоко, і воно невидячки стало студене (А. Калин);
Таке настирливе підглядання починало дратувати Байду. Сьогодні він вирішив перехитрити верткого чоловіка і, підморгнувши Ількові, хукнув на каганець (П. Панч);
– Ху! – хукнув Тимофій. – Якого тобі жениха треба? – Сватай, Тимофію, – хтось сказав з купи, що почала збиратися кругом їх (Панас Мирний);
Суддя пробіг жадно очима відозви й аж витер рясний піт з лоба, хукнувши (П. Козланюк).
Словник української мови (СУМ-20)