хідник
ХІДНИ́К, а́, ч., розм.
1. Те саме, що хід 4.
– Під цією церквою викопано глибокий льох, і від нього ведуть чотири хідники до кожної башти (М. Старицький);
І ще скажу: таки ж довгенько він Копав хідник, дорогу до рятунку (М. Рильський);
Вони [шкідники] підгризають коріння молодих дерев, об'їдають листя й кору, прокладають під корою хідники (з газ.);
// гірн. Горизонтальна або похила виробка для переміщення шахтарів.
Зараз же біля сторчової шахти пробивано новий хідник (Б. Грінченко).
2. Те саме, що хід 5.
Йдуть усі троє: він, Шарлота й Мундзьо. Вже на хіднику, що провадить на веранду (Л. Мартович);
– Геть, – заявив я категорично, вказуючи рукою на хідник. – Геть, і забудь сюди дорогу (М. Чабанівський);
І побачив Кузьма, що вікна в багатьох будинках побиті, і двері крамничок розчахнуті навстіж і кров на хідниках (В. Дрозд).
3. Піднята вище проїжджої частини пішохідна стежка з асфальту, цегли, дощок і т. ін. по боках вулиці чи площі; тротуар.
Серед вулиці стояла калюжа, а там, де мали б бути хідники, росло будяччя (А. Кримський);
Незабаром ми йшли вже тільки вдвох по стемнілій вулиці, по м'яких дерев'яних хідниках попід стінами білих будинків (Л. Первомайський);
Він схилив голову; попід ногами – вичовганий цегляний хідник, порепана міська земля (С. Журахович);
// рідко. Стежка в саду, парку; алея.
На другий день пігнали [погнали] нас, може, двадцять парубків, у панський сад, – бач, захотів пан в саду кручених хідників (І. Франко).
4. Вузький, довгий килим або товста тканина такої ж форми, що її стелять на підлогу; постілка, полови́к, доріжка.
Зробив [Бронко] кілька гімнастичних вправ на “турніку”, на якому мама тріпала хідники (Ірина Вільде);
Червоні хідники й перські килими прикривали підлогу, викладену з різнокольорових камінних плит (П. Панч);
М'яким хідником наблизилась [Ганна] до стола, якийсь час постояла біля нього (Д. Бедзик);
В усіх кімнатах підлоги були фарбовані, чисті, на них лежали нові хідники (В. Гжицький).
Словник української мови (СУМ-20)