царинник
ЦАРИ́ННИК, а, ч., розм.
Сторож, охоронник на царині (у 1, 2 знач.).
– Паничу, загубили гарбуза! – крикнув непоміркований царинник і побіг ловити гарбуза, щоб догодити своєму паничеві (І. Нечуй-Левицький);
Він був у нас царинником, доглядав царини, – щоб ніхто не шкодив (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)