царинник
ЦАРИ́ННИК, а, ч., розм. Сторож, охоронник на царині (у 1-2 знач.).
— Паничу, загубили гарбуза! — крикнув непоміркований царинник і побіг ловити гарбуза, щоб догодити своєму паничеві (Н.-Лев., III, 1956, 28);
Він був у нас царинником, доглядав царини,— щоб ніхто не шкодив (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)