цвіль
ЦВІЛЬ, і, ж.
Пухкий наліт на прогнилих предметах, який утворюють мікроскопічні грибки; плі́снява.
Дорожила вона тими пасками, доки вони зеленню не взялися – аж позросталися од цвілі (М. Стельмах);
Чорні стіни невеликої кімнатки були аж слизькі від цвілі (М. Коцюбинський);
Напусти в канаву воду, Всю з прозорих, ясних хвиль, Та не дай ізвідти ходу – Розведеться цвіль і гниль (А. Кримський);
– Почекайте! ось я зараз принесу вам .. ковбасу на вечерю, бо коли б часом не обросла цвіллю за ніч (І. Нечуй-Левицький);
// Поверхневий наліт застійної води.
Письменник описував присмеречні настрої, неживі вулиці, морський порт без кораблів, нерухому воду каналів, рудавосірі відтінки старих будинків, відбиті в цвілі заток, меланхолію самоти, нежиття, нерух, магію смерті, чаклунські чари згасання (В. Домонтович);
І в душі і в серцях наших пусто, Сном та цвіллю зусюди несе (П. Грабовський);
На душу впала цвіль (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)