цвіркотати
ЦВІРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЦВІРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
Підсил. до цві́ркати.
Якась пташка ненастанно цвіркотіла (Н. Кобринська);
Тихо навкруги. Тільки цвіркун цвіркоче в житі (М. Коцюбинський);
В полині Цвіркоче коник (М. Рильський);
Скрип його невтомного пера по рапавім папері цвіркотів у самітній канцелярії (І. Франко);
Дівчинка .. не боялася біля баби нікого, цвіркотіла безперестанку (Л. Яновська).
Словник української мови (СУМ-20)