цвіркотати
ЦВІРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЦВІРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Підсил. до цві́ркати.
Якась пташка ненастанно цвіркотіла (Кобр., Вибр., 1954, 100);
Тихо навкруги. Тільки цвіркун цвіркоче в житі (Коцюб., І, 1955, 17);
В полині Цвіркоче коник (Рильський, II, 1960, 149);
Скрип його невтомного пера по рапавім папері цвіркотів у самітній канцелярії (Фр., VI, 1951, 332);
Дівчинка.. не боялася біля баби нікого, цвіркотіла безперестанку (Л. Янов., І, 1959, 144).
Словник української мови (СУМ-11)