цвіркунець
ЦВІРКУНЕ́ЦЬ, нця́, ч.
Зменш.-пестл. до цвірку́н.
В кімнатці було душно і жарко. Цвіркунець невгамовно торохтів свій єдиний мотив, яким його обдарувала природа (О. Копиленко);
– Цвіркунець, цвіркунець, на тобі буханець! – сказала дівчина (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)