цвіркунець
ЦВІРКУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш.-пестл. до цвірку́н.
В кімнатці було душно і жарко. Цвіркунець невгамовно торохтів свій єдиний мотив, яким його обдарувала природа (Коп., Земля.., 1957, 94);
— Цвіркунець, цвіркунець, на тобі буханець! — сказала дівчина (Ю. Янов., Мир, 1956, 129).
Словник української мови (СУМ-11)