цвірінчання
ЦВІРІНЧА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. цвірінча́ти і звуки, утворювані цією дією.
Там, надворі, сяяло весняне сонце, чути було гомін дітей, цвірінчання горобців у нашому дворі (Л. Смілянський);
Батько грає, і Юрі здається, що він пливе по тих звуках .. Потім звуки враз пурхають, немов зграйка горобців, і з цвірінчанням розсипаються, хто куди (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)