цвірінчати
ЦВІРІНЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.
Те саме, що цвірі́нькати.
Он сонечко світить надворі, сніг біліє, виблискує, цвірінчать горобці (А. Тесленко);
Сірі тіні набрали блакитних та рожевих відтінків, лісом заходилися цвірінчати, джерготіти .. різні птахи (Ю. Яновський);
Сіно сухе, пахуче, а вечір теплий, земля ще пахтить денним сонцем, цвірінчать коники (С. Васильченко);
Діти швидко завчили довгого вірша й цвірінчали горобенятами з-за воріт услід Миколі (В. Бабляк);
Настуся вже он далеко побігла з дівчатками, і цвірінчать як горобенята, на всю вулицю (О. Копиленко).
Словник української мови (СУМ-20)