цвірінь
ЦВІРІ́НЬ, ЦВІРІ́НЬ-ЦВІРІ́НЬ, виг.
Звуконаслідування, що означає звук пташиного чи дитячого щебету або цвірінчання цвіркуна.
– Весна прийшла! Тепло знайшла! – Кричать дівчатка й хлопчики. – Цвірінь! Цвірінь! Журбу покинь! – Клопочуться горобчики (Л. Глібов);
І, надимаючись, він [цвіркун] почав: Цвірінь, цвірінь! Якби теплий черінь Та гаряче просо, То спав би я й досі! (Панас Мирний);
Стрибали по пероні горобці. – Цвірінь! Цвірінь! (І. Нехода).
Словник української мови (СУМ-20)