цвірінь
ЦВІРІ́НЬ, ЦВІРІ́НЬ-ЦВІРІ́НЬ, виг. Звуконаслідування, що означає звук пташиного чи дитячого щебету або цвірінчання цвіркуна.
— Весна прийшла! Тепло знайшла! — Кричать дівчатка й хлопчики.— Цвірінь! Цвірінь! Журбу покинь! — Клопочуться горобчики (Гл., Вибр., 1957, 267);
І, надимаючись, він [цвіркун] почав: Цвірінь, цвірінь! Якби теплий черінь Та гаряче просо, То спав би я й досі! (Мирний, IV, 1955, 303);
Стрибали по пероні горобці.— Цвірінь! Цвірінь! (Нех., Ми живемо.., 1960, 46).
Словник української мови (СУМ-11)