цина
ЦИ́НА, и, ж., рідко.
1. заст. М'який, легкий метал сріблясто-білого кольору, який використовують для паяння, лудіння, виготовлення сплавів; олово.
В українській мові, літературі, поряд зі словом “олово” побутував його синонім “цина” (з наук. літ.);
Але чиста мідь дуже м'яка і мало здатна на роботу. Люде [люди] помітили, що як до неї додати цини, то виходить далекор твердиш штука, з якої можна зробити всякий струмент. Така мішанина міді з циною зветься бронзою (М. Грушевський);
* У порівн. Небо сіре, з просвітлісю, як цина: без променів – близьке і смутне (В. Барка).
2. Цинк;
// Вироби, предмети з цинку або покриті цинком.
А хіба коня погано буде купити? .. І корів штук троє. І землі прикупити. І стодолу поставити. Хай хоч не під циною, але простору і з доброго дерева, щоб і синам, і онукам служила... (І. Муратов).
Словник української мови (СУМ-20)