циркон
ЦИРКО́Н, у, ч.
Мінерал перев. бурувато-жовтого, червоно-бурого до чорного, оранжевого і зеленкуватого кольору, силікат цирконію; використовується в ювелірній справі і техніці.
Алмази зосереджуються у розсипах разом з цирконом, хромітом та ільменітом (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)