цокіт
ЦО́КІТ, коту, ч.
Дія за знач. цо́кати¹, цокота́ти, цокоті́ти і звуки, утворювані цією дією.
І регіт, і вигуки, і скоромні вигадки, і дзенькіт склянок, і цокіт ножів- все змішалось у галас безладний та дикий (М. Старицький);
Задзвонив другий сигнал. Цокіт молотка швидко віддалявся на кінець потягу [потяга] (І. Микитенко);
Близько зацокотів кулемет. – Бачте! – немов зрадів цьому цокотові генерал. – От і маєш! От і догрались! (С. Скляренко);
Їй здавалося, що вже кличе далекий гудок паровоза, долинає цокіт коліс (С. Журахович);
Оксень, почувши цокіт брички, присів у житі, щоб сховатися від сторонніх очей (І. Цюпа);
Мовчанку ночі тепер порушував нестримний цокіт козачих підків об камінну стежку (Іван Ле);
Годинник на лівій руці .. надміру голосним цокотом порушував спокій (В. Козаченко).
Словник української мови (СУМ-20)