цор

ЦОР, виг., діал.

Уживається як присудок за знач. цо́ркати і цо́ркнути.

А брат оре в чистім полі, на волики соб, соб! А невістка іде з міста та в підківки цор, цор! (з народної пісні).

Значення в інших словниках

1. цор — цор іменник чоловічого роду, істота діал.  Орфографічний словник української мови
2. цор — ЦОР, виг., діал. Уживається як присудок за знач. цо́ркати і цо́ркнути. А брат оре в чистім полі, на волики соб, соб! А невістка іде з міста та в підківки цор, цор! (Коломийки, 1969, 304).  Словник української мови в 11 томах