цькувати
ЦЬКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. кого, що, ким і без дод. Напускати собак на кого-небудь.
Приходить [пес] до колиби надвечір, а вівчарі почали його цькувати своїми псами (А. Калин);
– Бабусю, а як поприлітають лелеки, то ви скажіть Плачинді, хай їх собаками не цькує (М. Стельмах);
Кирило Іванович насилу одбився від собак. Коли він мотався .. на всі боки, то суддя стояв на порозі, цькував і сміявся (Панас Мирний);
Раз іде старець побіля двору в сімряжці, а меншенький панич вихопивсь на вулицю та й давай його цькувати собаками (О. Стороженко);
// Заганяти і вбивати звіра, дичину з допомогою собак; гонити.
2. перен., розм. Переслідувати кого-небудь різними нападками, наклепами і т. ін., знущатися з когось.
Отам-то милостивії ми Ненагодовану і голу Застукали сердешну волю Та й цькуємо (Т. Шевченко);
[Павло:] Всі ви умієте з-за вугла цькувать та в кишені дулі давать!.. (М. Кропивницький);
// Підмовляти до ворожих дій, підбурювати проти когось; під'юджувати.
– Ви таки його [дяка] стережіть, Єфросинія Андріївна, – цькував Колісник .. – Хіба я не знаю? – гримнула дячиха. – Знаю! (Панас Мирний);
– Я ніколи не був проти миру, – відповів Хаджі, – Це ти мене скрізь цькуєш, висміюєш, ганьбиш перед біднотою (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)