цюкнути
ЦЮ́КНУТИ, ну, неш, док.
1. кого, що і без прям. дод. Однокр. до цю́кати.
Він цюкнув пару разів і зупинився, відпочиває, опертий на держалні дзюбака (І. Франко);
Той підводчик, що залишився, з сокирою біля люшні порається. А воно не стільки й роботи біля неї – двічі цюкнув і готово (А. Головко);
І ось щось цюкнуло несміло... І тут... і там... Прокинувсь ліс. Нічна робота закипіла (Микола Чернявський);
Але синиця страшенно задиркувата. Вона й тут не втрималася, засичала на горобця і цюкнула його дзьобом (О. Копиленко);
Цюкнула нова сокира Раптом серед поля. Затряслася, застогнала Молода тополя (С. Руданський).
2. кого, що і без прям. дод., розм. Ударити кого-небудь чимсь.
Мало не обірвавши на собі шабельтас, Пампушка був кинувся до незнайомого, щоб цюкнути його шаблею (О. Ільченко);
Цей не розпитував Оксена, хто він та звідки, а цюкнув по голові шворіньком, і перевернувся Оксенові світ землею вгору, а небом униз (Григорій Тютюнник);
Взяла [Секлета] сокиру, приладнала витягнену шию курки до лавки, цюкнула (О. Донченко);
// Початися несподівано і з великою силою (про мороз).
Підвечір вітер затих і цюкнув мороз, а вночі повалив сніг, тихий, густий (Григорій Тютюнник);
// перен. Завдати удару кому-небудь.
Лист колгоспників? Обурені нарисом Плужника?! Коли Коростилевський, завітавши до редакції, почув про це, аж мугикнув від задоволення. Ага!.. Цюкнули правдолюбця?! (Я. Гримайло).
Словник української мови (СУМ-20)