цюкнути
ЦЮ́КНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. і неперех. Однокр. до цю́кати.
Він цюкнув пару разів і зупинився, відпочиває, опертий на держалні дзюбака (Фр., IV, 1950, 26);
Той підводчик, що залишився, з сокирою біля люшні порається. А воно не стільки й роботи біля неї — двічі цюкнув і готово (Головко, І, 1957, 307);
— В комсомольських справах треба приходити ввечері після роботи,— сказала вона і сердито цюкнула сапкою (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 159);
І ось щось цюкнуло несміло… І тут… і там… Прокинувсь ліс. Нічна робота закипіла (Черн., Поезії, 1959, 213);
Але синиця страшенно задиркувата. Вона й тут не втрималася, засичала на горобця і цюкнула його дзьобом (Коп., Як вони.., 1961, 185);
Цюкнула нова сокира Раптом серед поля. Затряслася, застогнала Молода тополя (Рудан., Тв., 1959, 92).
2. перех. і без додатка, розм. Ударити кого-небудь чимсь.
Мало не обірвавши на собі шабельтас, Пампушка був кинувся до незнайомого, щоб цюкнути його шаблею (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 36);
Цей не розпитував Оксена, хто він та звідки, а цюкнув по голові шворіньком, і перевернувся Оксенові світ землею вгору, а небом униз (Тют., Вир, 1964, 22);
Взяла [Секлета] сокиру, приладнала витягнену шию курки до лавки, цюкнула (Донч., III, 1956, 133);
// Початися несподівано і з великою силою (про мороз).
Підвечір вітер затих і цюкнув мороз, а вночі повалив сніг, тихий, густий (Тют., Вир, 1964, 460);
// перен. Завдати удару кому-небудь.
Лист колгоспників? Обурені нарисом Плужника?! Коли Коростилевський, завітавши до редакції, почув про це, аж мугикнув від задоволення. Ага!.. Цюкнули правдолюбця?! (Грим., Незакінч. роман, 1962, 167).
Словник української мови (СУМ-11)