ціпеніти
ЦІПЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
Ставати нерухомим, втрачати гнучкість, рухомість (від холоду, вогкості, хвороби і т. ін.); клякнути.
Миколка кутався в стареньку даровану свитку, бо сіверко-вітер забирався в усі шпарини і ціпеніло від того все тіло (Н. Рибак);
Семенюк великими кроками міряє камеру. Весь час сковані руки ціпеніють і болять (Я. Галан);
У цьому стані [каталепсії] людина втрачає всяку чутливість, не реагує на зовнішні подразники. Тіло нерухоміє, пульсу майже немає, серце скорочується надзвичайно рідко, м'язи ціпеніють (з наук.-попул. літ.);
// перен. Ставати скованим, нечутливим, стискатися від почуття страху, обурення, сильного переживання тощо.
Від півночі йно кралась хмура мла, Здіймаючи таємні, чорні крила... І в темінь ту страховинну несла Мене якась необорима сила... Холола кров і мозок ціпенів (М. Старицький);
– Серце ціпеніє мені в грудях із жалю, і я не виджу світу перед собою! (О. Кобилянська);
Від творів Стефаника душа холоне, німієш і ціпенієш, коли бачиш, як гинуть знедолені люди, коли чуєш, як вони лементують, волають у розпачі, в безнадії (з газ.);
// Втрачати на деякий час здатність рухатися під впливом сильного відчуття, почуття.
Василина ціпеніє од жаху (С. Тудор);
Тепер скільки завгодно могли вже на них дивитись інтервенти в біноклі! Вволю міг надивлятись тепер із зовнішнього рейду на них адмірал Янікоста, ціпеніючи від несподіваного видовища, як уже при сонці, при повному дні вилітає із-за колючих маслин степова кіннота (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)