чамбул
ЧАМБУ́Л, у, ч., іст.
1. Загін татарської кінноти, що роз'їжджав по степах і чинив раптові напади на мирне населення.
Ударило три постріли. І мурза звалився, упавши головою до татарських чамбулів (Я. Качура);
Ротмістр Ташицький, якось збиваючись і давлячись словами, доповів, що розвідка нагнала татарський чамбул, який вчинив набіг на зимовник, всіх перебив, дівчину взяв до полону (П. Панч);
Єзуїти і шляхта, чамбули татарської орди приходили на київську землю, прагнучи володіти нею і княжити тут вічно (Н. Рибак).
2. перен. Загін запорозьких козаків.
Радили дочекатися запорозького чамбула [чамбулу], котрий добиратиметься до застави й прихопить із собою Перехреста (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)