чебрець
ЧЕБРЕ́ЦЬ, ю́, ч.
Дикоростуча напівкущова медоносна рослина родини губоцвітих, що має пряме стебло (в нижній частині здерев'яніле) з лілувато-рожевими (іноді білими) квітками; використовується в медицині.
Швидко заросла могила травою та чебрецем (І. Нечуй-Левицький);
Ще за часів язичества наші предки на кострища клали чебрець, коли курили фіміам перед богами (з наук. літ.);
На всю хату запахло польовими квітами – ромашкою та чебрецем (С. Чорнобривець);
Анарх зліз на сіновал і, коли ліг, почув млосний запах чебрецю: він був глибокий, мов мисль, і сухий (М. Хвильовий).
Словник української мови (СУМ-20)