челядинець
ЧЕЛЯДИ́НЕЦЬ, нця, ч., іст.
Те саме, що челя́дник 1, 2.
Один царський син, ще не жонатий, пішов із своїм челядинцем на полювання у той ліс та й заблудився там (з казки);
[Шмигельський:] Скрізь великі податки нищать хлопа, і хлоп не має права писнуть, бо карати його має право усякий челядинець панський (І. Карпенко-Карий);
* Образно. Місяць почав наближатись до доньки; гнав-розганяв тумани, розсовував хмари йому буйний вітер покірний – його челядинець (Дніпрова Чайка).
Словник української мови (СУМ-20)