чепурний
ЧЕПУРНИ́Й, а́, е́.
1. Який відзначається чистотою, акуратністю, охайністю.
Старшим боярином був з города парубок, свитник Василь. Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі (Г. Квітка-Основ'яненко);
Нова хата, біла, чепурна, привітно виглядала з-за обголених лихою осінньою негодою груш (Панас Мирний);
Чепурні берези маяли на вітрі, як русалки, зеленими косами (М. Коцюбинський);
Дівчинка в віночку з живих квітів і в строкатій чепурній плахті гнала .. велику круторогу корову (З. Тулуб);
Над Дністром розкинулось маленьке чепурне село, в якому жив красень Іванко і його голубоока кохана Марійка (з легенди);
Посередені – чепурна піч, заслонена дерев'яною заслінкою й завішена понад припічком ситцевою шторкою (І. Багряний).
2. Який завжди стежить за чистотою житла, за своїм зовнішнім виглядом і т. ін.
Випестили її [дівчинку], викохали хорошу й чепурну і на розум добрий навчили (Марко Вовчок);
Маріїн Париж співзвучний Парижеві Лепажа: чепурні служниці, що мріють про вдале заміжжя, обшарпані гамени, натомлені робітники (М. Слабошпицький);
// Який свідчить про акуратність, охайність кого-небудь.
Йшов молодий чоловік. “Не багатого роду!” – казала проста свита, накинута наопашки, – “та чепурної вдачі”, – одмовляла чиста, біла, на грудях вишивана сорочка, виглядаючи з-під свити (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)