червінь
ЧЕ́РВІНЬ¹, ЧЕ́РВЕНЬ, вені, ж.
1. Густа червоно-коричнева фарба для розписування череп'яного посуду, яку добували із спеціальної кольорової глини.
Опішнянські мальовки [мальованки] XVIII –XIX ст. були найбагатшими за своїм орнаментом і колоритом, хоча місцеві майстри користувалися невеликим числом фарб: білою (побілка), жовтою (вохра), цеглястою (червінь) та коричневою (описка) (з наук. літ.);
Ікона [“Поклоніння волхвів”] вражає високою майстерністю виконання, Кольорова гама збагачена: насичена червінь, глибокого тону багрець.., що в поєднанні з барвами холодної тональності – блакитними та зеленими, а також вохристими, створюють коштовну малярську цілість (з наук.-попул. літ.);
* У порівн. Під вагою ягід слива перегнулась, І горять, як червінь макові грядки (Я. Щоголів).
2. Яскраво-червоні барви на чому-небудь; багрянець.
Якраз зійшло сонце десь над гущавиною, і верховіття дерев зайнялись пишною червінню, що грайливо перетоплялася в золото (П. Козланюк);
Щекавицьку гору вдалині щедро залито пишною червінню призахідного сонця. А з пониззя, з Дніпра, вже тягне прохолодою, що снується синюватими пасмами в густих сутінках (з газ.).
ЧЕ́РВІНЬ², веню, ч. і вені, ж.
Рум'янець на обличчі.
Я бачу неміч, блідий вид І щоки, червінем [червенем] покриті (Я. Щоголів);
Хворий нервувався, втрачав надію видужати, і від цього гарячіше палав червінь на його лицях (З. Тулуб);
Руді Борисові кучері настовбурчились, червінь залила його широке обличчя (Р. Іваничук).
Словник української мови (СУМ-20)